Під час блокади Ленінграда в обложеному місті не залишилося жодної кішки, що призвело до навали щурів, які з'їдали останні запаси їжі. Боротися зі шкідниками доручили котам, яких спеціально для цієї мети привезли з Ярославля.
«Нявкатна дивізія» впоралася зі своїм завданням.
У 2000 році в колишньому Ленінграді з'явилися дві невеликі скульптури. Кішка Василиса розташувалася на карнизі другого поверху будинку № 3 по Малій Садовій. Маленька і граціозна, злегка зігнувши передню лапу і піднявши хвіст, вона кокетливо дивиться вгору. Навпаки неї, на розі будинку номер 8, важливо сидить кіт Єлисей, спостерігаючи за прогулюються внизу людьми.
А ось ще одна історія про кота з блокадного міста, який врятував цілу родину.
Кожен день Васька йшов на полювання і зносили мишок або навіть велику жирну щура. Мишок бабуся патрали і варила з них юшку. А з щурики виходив непоганий гуляш.
При цьому кіт сидів завжди поруч і чекав їжу, а вночі все троє лежали під однією ковдрою і він зігрівав їх своїм теплом.
Бомбардування він відчував набагато раніше, ніж оголошували повітряну тривогу, починав крутитися і жалібно нявкати, бабуся встигала зібрати речі, воду, маму, кота і вибігти з будинку. Коли бігли в притулок, його як члена сім'ї тягли з собою і дивилися, як б його не забрали і не з'їли.
кіт Елісейкот Єлисей
Голод був страшний. Васька був голодний як все і худий. Всю зиму до весни бабуся збирала крихти для птахів, а з весни виходили з котом на полювання. Бабуся сипала крихти і сиділи з Ваською в засідці, його стрибок завжди був напрочуд точним і швидким.
Васька голодував разом з нами і сил у нього було недостатньо, щоб утримати птицю. Він хапав птаха, а з кущів вибігала бабуся і допомагала йому. Так що з весни до осені їли ще й птахів.
Коли зняли блокаду і з'явилося більше їжі, і навіть потім після війни бабуся коту завжди віддавала найкращий шматочок. Гладила його ласкаво, примовляючи - годувальник ти наш.
Помер Васька в 1949 році, бабуся його поховала на кладовищі, і, що б, могилку НЕ затоптали, поставила хрестик і написала Василь Бугров.
Потім поруч з котиком мама поклала і бабусю, а потім там я поховала і свою маму. Так і лежать всі троє за однією огорожею, як колись під час війни під однією ковдрою. »
Коли читаєш такі історії, то приходить розуміння сенсу слів «друг людини», і що в скрутну хвилину віддана тварина готове простягнути тобі «лапу допомоги».
У статті використані матеріали з сайту https://moiarussia.ru
Осторожно! Этот пользователь находится в моем черном списке. Скорее всего, это известный плагиатор, спаммер или вор чужой личности. Пожалуйста, будьте осторожны с этим постом! Если вы думаете, что это ошибка, пожалуйста, свяжитесь с нами в чате Культуры Голоса.