Марія Заньковецька - королева українського театру

Цього дня, в далекому 1854 році народилась Марія Костянтинівна Адовська(Заньковецька).
Людина дуже творча, талановита та незвичайна. Вона була 5-ю дитиною в сім’ї збіднілих дворян. Уже в 17 років її видали заміж за артилерійського офіцера Хлистова, життя з яким не склалося.
З чоловіком вона поїхала до Бессарабії, де їй судилось зустріти кохання всього життя та свою театральну долю. Її неперевершений спів почув Микола Садовський й закохався у неї. Заради кохання, театру Заньковецька розірвала подружні стосунки з Хлистовим. Одружитися вдруге вона права не мала, Марію та Миколу обвінчала сцена.


У 1882 році Марія отримує  запрошення до української трупи. Саме тут вона назвалася Заньковецькою, в пам’ять про своє рідне село Заньки та тут її почув Кропивницький, який був зачарований її грою у «Наталці Полтавці» й віддав їй перстень зі словами: : «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми!»
Марія знайшла себе у житті – у неї є улюблена справа, коханий Микола Садовський, її безперестанку запрошують у найпрофесійніше трупи Кропивницького, Старицького, Саксаганського, Карпенка-Карого. Сам  Антон Чехов казав про неї: «Заньковецька – страшна сила. Це королева, яку Україна не забуде!». На сцені вона змогла надати кожному образу національного, українського колориту.
Марія мала все, але не мала вірного кохання. Той, кому вона повірила та пішла за ним, виявився не однолюбом(бабієм). Так у  1905 році на зло Марії він одружується з Євгенією Базилевською, яка потім народила йому двох синів.

Кажуть, що через зраду коханого Марія Заньковецька посивіла за одну ніч. Як би не склалася доля, але навіть під час останньої їхньої зустрічі вона визнала, що хоч любить його, але так і не може пробачити.
Коли Садовський помер, то його труну спеціально пронесли повз будинок Марії Заньковецької, щоб вона могла з ним попрощатися. Вона плакала та… пробачила. Через кілька місяців, 4 жовтня 1934 року не стало і самої акторки.

Як нам сьогодні не вистачає людей, схожих на Марію Заньковецьку, яка колись змогла показати петербурзькій публіці, «що й під драною свитиною б’ється чисте серце»