Неймовірна подорож // Невероятное путешествие - Глава 2 - | Авторська Казка // Авторская Сказка |

 Доброго Вечера! Доброго Вечора!
Достаю из своих закромов... сказку. Чтоб могли ее прочесть вы... :)

Со вчерашнего дня я начал публиковать свою сказку по одной главе за один раз. Русский перевод к этой главе уже печатаю - случайно нажал опубликовать. Внесу сейчас сюда. (21:20 по Киеву - уже внес)

Сегодня - Глава 2, "в которой происходит знакомство Андрея с гномом Бамбоном и камушками"

Глава 1 - тут...
Когда я писал эту сказку, я старался, чтоб она была интересна как маленьким детям, так и их родителям, которые читали бы ее им.

Эту сказку я написал на украинском языке. Для тех людей, которые не понимают украинского языка, я переведу сказку в этом же посте ниже.

`Поэтому я буду публиковать в одном посте сказку сразу на двух языках -українською мовою и на русском языке.`

Кстати, это поможет тебе выучить украинский/русский язык =)

Также я буду проводить редакцию сказки для Голоса - потому-что просто скопировать/вставить не получится - пропадает все редактирование.
Если вам и вашим детям понравится эта сказка - пишите отзывы и я продолжу ее публиковать.
______________________________________________________________ 

  

Источник картинки: lubovbezusl.ucoz.ru/publ/ljubov/ljubov_k_prirode/srednie_stikhijnye_dukhi_prirody/13-1-0-686

Неймовірна подорож

Глава друга,

в якій відбувається знайомство

Андрія з гномом Бамбоном та камінцями

Цього ранку веселий Бамбон як завжди взяв невеликий мішечок з печеними яблуками й відправився на чергові пошуки камінців.

 Звісно, що тепер, бродячи по горах і печерах, найчастійше можна було знайти лише золото. Та інколи ще траплялись ті щасливі дні, коли Бамбон знаходив в цих місцях камінці. Звичайно таких днів було небагато, та цього цілком вистачало на життя гнома.

Бамбон був самим звичайнісіньким гномом і нічим не відрізнявся від інших, крім своїх звичок. Як повелось у більшості гномів, він був дуже працьовитим і терплячим. Та, наприклад, на відміну від інших, Бамбон не бажав жити в місті і залишився жити в своєму будиночку на лоні природи.

В нашого гнома була зовнішність звичайного гнома. Він мав довгу сіру бороду і великі зелені очі. Сірі брови над очами дуже смішно завивались, а по краях піднімались догори. Гномові вуха були малі й трохи загострені зверху. На голові ж у цього маленького і веселого чоловічка з-під капелюха стирчало чорняве волосся. Капелюх цей гном ніколи не знімав, а тому уявити Бамбона без нього було просто неможливо.

Отже, Бамбон, як вже було сказано, вирушив на пошуки камінців. Він обшукав декілька лісів і добре знайомі йому гори, але так нічого цікавого не знайшовши, вирішив наостанок відвідати гору, де вже досить давно не був. Піднявшись на самісінький верх гори він почав шукати печери. Бамбон швидко знайшов стежку до них і тепер стояв перед ними. Обравши на око ту, де ймовірніше за все можна було б знайти камінці, гном запалив ліхтарик і спустився у підземелля.

Чим нижче він спускався, тим темніше і холодніше ставало навкруги. Тут була тиша, і лише інколи з глибин землі доносилась одинока мелодія падаючих вниз крапель води. Спускаючись все нижче і нижче, Бамбон час від часу нахилявся до землі і піднімав шматочки золота. Золото він складав в чорний шкіряний мішечок. Його передбачливий гном заздалегідь взяв з собою. Звісно, золото цінувалось менше за камінці, але Бамбон збирав його не для продажу, а для себе – чи то нові ґудзики виплавити, чи, в крайньому випадку цвяхів. У будь-якому разі – в господарстві знадобиться!

Ішов час, стеля печери ставала все нижчою і нижчою. Так глибоко Бамбон ще ніколи не спускався. Прохід був настільки малий, що і низенькому гному вже доводилось нахиляти голову, аби йти далі.

«Треба повертатися», – подумав Бамбон, зав’язуючи свій туго набитий золотом мішечок.

Аж раптом, на землі серед купи золотого піску щось блиснуло. Бамбон опустив свого ліхтаря нижче… і побачив те, про що він навіть і не мріяв!!!

В вапняковій стіні печери був ще один, ледь помітний прохід. Точніше це був пролаз, бо там можна було б лише проповзти, припавши до землі. Пролізши вперед, Бамбон опинився в іншій печері. Тут було просторо і гном нарешті випрямився. Внизу лежав велетенський, більший за голову Бамбона камінець. Саме камінець, а не камінь. Камінцями називалось рідкісне каміння, яке мало дивовижну силу, за яку воно так високо й цінувалось.

Тепер блиснули очі в веселого гнома і він підійшов ближче до своєї знахідки. Під світлом від ліхтаря камінець почав грати яскраво-червоними вогниками, що мерехтіли і виблискували по стінам печери сотнями, тисячами, сотнями тисяч зірочок.

Бамбон милуючись красою присів на землю і деякий час так і сидів поки не побачив, що далі за камінцем уся печера була усипана цими коштовностями.

Гном піднявся, обійшов камінчик і пішов далі. Це була справжнісінька казка: червоні зірочки від першого камінчика змінились на зелені другого. Коли Бамбон зробив ще крок вперед, відбулась нова зміна, а печера тепер засяяла блакитним небесним сяйвом.

«Такого скарбу не знаходив ще ніхто», – радів чоловічок.

Враз роздуми гнома були обірвані веселим сміхом, що лунав з глибини печери. Регіт весело прокотився печерою, а тому веселий гном не стримався і собі засміявся.

«Луна», – подумав Андрій.

«Іноземець», – подумав Бамбон.

Припинивши нарешті сміятись, Андрій відчув, що вже знаходиться на землі. Хлопчина озирнувся. Та навкруги було так само темно, як до цього. Він прислухався і почув ледь тихі кроки попереду себе.

- Ти хто? – трохи боязливо спитав Андрій у темряви.

Темрява помовчала, помовчала і нарешті відповіла:

- Я – Бамбон.

- Бамбон??? – перепитав хлопчина, дивуючись ім’ям. – А це, мабуть, підземелля?

- Так – відповів гном одразу на два питання.

- А-а-а, ти, мабуть, – підземний мешканець? – продовжував свій допит Андрій.

Бамбону вже набридло отак в темряві стояти і він витягнув ліхтаря з кишені, куди його сховав перед цим.

- Ф-ф-ф, – фиркнув Бамбон і відповів питанням на питання. – Я що схожий на крота?

- Та недуже…

- Я – гном, – пробурчав гном і гордо додав. – Отак. Гном Бамбон!

Від цієї королівської пихатості хлопчина спробував непомітно посміхнутися. Та гном це помітив і тепер допитувався він:

- А ти хто?

- А я – Андрій! – підійшов ближче хлопчик.

- І звідки ж ти тут?

- Ну, я зверху.

- Зверху? А як тут опинився?

- Спочатку був буревій. Потім почалась велетенська злива… – почав Андрій і розповів історію, як через арку потрапив у це місце.

Дослухавши Андрія, гном лише мудро підмітив: «В світі все буває, бо буває в світі все». На що, подумавши, погодився і Андрій. Потім Бамбон пригостив свого нового друга печеними яблуками.

Яблука вже давно захололи. Та незважаючи на це, з ними впорались досить швидко – як хлопець, так і гном були зголоднілими.

- А ти тут в печері один живеш? І звідки тут яблука? – поцікавився Андрій, коли дожував своє останнє яблуко.

- Я живу один, але зовсім не в печері, а в домі біля гір, де знаходиться ця печера! – виправив його гном. А потім, щоб у хлопця не виникало подібних запитань, розповів, що живе він у невеличкому кам’яному будиночку на березі мальовничого озерця. Розповів, що поряд з ним росте великий могутній ліс. І, нарешті, те, що він не сам живе в цих краях, а десь за лісом і гаєм навіть є місто.

- Зрозумів? – нарешті гном завершив свою розповідь про рідний край.

- Ага , – захитав головою хлопець. – Зрозумів.

- Ще якісь питання в тебе є?

- А що ж ти тут робиш, у печері?

- Я, – трохи неохоче промовив Бамбон, – шукаю і збираю камінці.

- Які камінці?

Гном озирнувся, наче тут хтось міг би підгледіти, і показав ліхтарем на камінець що під променями враз розлився тисячами жовтими зірочками.

- Ух! – перехопило подих у хлопчика. – Яка краса!!!

- Так… – підтвердив Бамбон. – Подивись навкруги.

З останніми словами він освітив ліхтарем всі камінці, що тут були і навкруги замиготіли зірочки усіх барв веселки.

- Так от які я бачив зірки, коли сюди падав, – нарешті зміг промовити Андрій, зачарований такою красою.

- Напевно. Обирай собі камінчик і можеш його взяти з собою.

- Вже обрав, – не примусив себе чекати хлопець і підібрав зовсім невеличкий камінчик, який йому одразу пригледівся. Камінчик був червоного кольору і дуже схожий на маленьке сердечко.

Бамбон же підняв з землі два свої мішечки і прилаштував на поясі.

- Вже пізно – нагорі давно ніч, – сказав він. – Тому йди скоріше додому спати. І я піду вже додому… А завтра, якщо хочеш, знову тут зустрінемось.

Тут Андрій трохи зніяковів і тихо пробуркотів:

- Слухай, Бамбон, а я ж не знаю як мені вибратись. Та й додому я не дуже хочу…

- Чому ж це?

- Я вже досить дорослий і подорожую світом, – спробував збрехати хлопчина, але він цього не хотів, і очі його видали.

- Справді?

- Ні, – опустив голову хлопець і тихенько додав. – Я втік з свого дому. Батьки такі завжди зайняті, що забувають про мене. Може й зараз про мене забули…

Гному стало шкода хлопчика.

- Ну, якщо ти не знаєш, як звідси вибратись, то це напевно знає старий Нокл. Він дуже розумний – він, е-е-е, А-СТРО… – Бамбон не встиг доказати, бо це за нього зробив небайдужий до зірок хлопчик:

- Астроном!!!

- Так, астроном. А оскільки я тут єдиний твій знайомий, то будеш жити в мене. Завтра я тобі покажу наш край. Згода?

- Згода! – зовсім повеселів Андрій.

Гном підняв з землі свого ліхтаря і подивився на хлопця:

-Тоді, мій маленький гість, візьми камінця, якого ти обрав собі, і швидко, швидко, швидесенько йдемо звідси!

Пройшовши з десяток метрів, гном повернувся трохи праворуч і посвітив на невеликий пролаз в стіні:

- Нам – сюди, – пояснив він і проліз вперед. 

На це новий знайомий Бамбона хитнув головою і слухняно зробив те саме.

Коли прохід минув, вони опинились в іншій підземній кімнаті. Стеля в ній була вже набагато нижча від тієї, де відбулось знайомство. І хоч хлопчина і був меншим зростом від гнома, що йшов попереду, йому теж доводилось весь час нахилятись, щоб пройти. Повітря тут було вологе і холодне.

- Бр-р-р , – брикнув Бамбон. – Вже стало прохолодніше.

- Ага, – підтвердив Андрій, ховаючи руки у рукава літньої куртки

Нарешті вони вийшли до головного коридору. Стеля тут була висока, а після попередніх тісних кімнат – неймовірно височенна. Тому друзі пішли швидше і скоро в печері стало тепліше і світліше. А ось за черговим поворотом показався і очікуваний вихід. Вони вийшли і опинились біля самісінької вершини гори.

- У вас теж є зірки? – Андрій підвів очі вгору.

- Звичайно, – гордо відповів Бамбон, дивлячись на літнє небо.

А дивитись було на що! Необхідно було лише підняти голову і побачити небо, усипане мільйонами зірочок. Мільйонами таких близьких і одночасно таких далеких зірочок!

Спустившись у долину, друзі пройшли по ледь видній вночі стежині крізь невеличкий ліс і опинились на березі озера. Далі стежка вела до кам’яного будиночка, що стояв зовсім недалеко від озера. Коли вони вже опинились біля дверей, гном витягнув малесенький золотий ключик, який висів в нього на шиї, і відчинив ним величезного золотого замка на дверях. Двері тихо скрипнули: «Хто-о-о?!», але не отримавши відповіді знову затихли. Тим часом хазяїн запалив великий ліхтар на стіні, і вогонь освітив житло гнома. Гнома Бамбона!

Цей ззовні маленький будиночок всередині був досить просторим і складався з двох кімнат. Посеред першої кімнати поважно розлігся великий дерев’яний стіл. В протилежній невеличкому віконцю стіні був вмурований кам’яний камін з високим димарем, що губився десь над дахом. Вогонь в каміні не горів. Натомість в ньому висів чорний металевий казан. Поки хлопчина обдивлявся цю кімнату, Бамбон десь зник.

- Все, – нарешті зайшов гном до кімнати з покинутим Андрієм. – Ти будеш спати на моєму ліжку. Я вже тобі і постелив.

- Бамбон, а де ж ти спатимеш? – здивувався хлопчина позіхаючи.

- На підлозі.

- На підлозі? – тепер в Андрія від здивування зник сон.

- Угу, – мугикнув гном. – Розстелю перину, і мені буде тепло й м’яко.

З цим Андрій погодився, оскільки колись в дитинстві й сам полюбляв спати на перині. Тоді Бамбон показав хлопцю ліжко, що знаходилось в іншій кімнаті, і вклався спати. Через деякий час кам’яний будиночок біля озера наповнився його мелодійним сопінням.

Андрій же ще довго не міг заснути, згадуючи сьогоднішній день і все-все, що з ним трапилось.

Але перед часом рівні всі. Нарешті його очі закрились і він заснув…

Глава третя,

в якій Андрій дізнається, що 

зірки існують не лише на небі

Вранці, коли хлопець прокинувся, сонце вже посміхалось крізь маленькі віконця, а навкруги стало світло. Тепер можна було гарно роздивитись будиночок, де жив Бамбон...

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ ДАЛІ... =)
______________________________________________________________

Невероятное путешествие

 

Глава вторая,

в которой происходит знакомство

Андрея с гномом Бамбоном и камушками

Утром веселый Бамбон, как всегда, взял небольшой мешочек с печеными яблоками и отправился на очередные поиски камушков.

Конечно, теперь, бродя по горам и пещерам, можно было чаще только золото. Но были такие счастливые дни, когда Бамбон находил в этих местах камушки. Конечно таких дней было немного, но этого вполне хватало на жизнь гнома.

Бамбон был самым обыкновенным гномом и ничем не отличался от других, кроме своих привычек. Как повелось у большинства гномов, он был очень трудолюбивым и терпеливым. Однако, в отличие от других, Бамбон не желал жить в городе и остался жить в своем домике на природе.

У нашего гнома была внешность обычного гнома. Он имел длинную серую бороду и большие зеленые глаза. Серые брови над глазами очень смешно завивались, а по краям поднимались вверх. Уши гнома были маленькие и немного заостренные сверху. На голове же у этого маленького и веселого человечка из-под шляпы торчали черные волосы. Шляпу этот гном никогда не снимал, а потому представить Бамбона без нее было просто невозможно.

Итак, Бамбон, как уже было сказано, отправился на поиски камушков. Он обыскал несколько лесов и хорошо знакомые ему горы. Но так ничего интересного не найдя, гном решил напоследок посетить гору, где уже довольно давно не был. Поднявшись на самый верх горы он начал искать пещеры. Бамбон быстро нашел тропинку к ним и теперь стоял перед ними. Выбрав на глаз ту, где вероятнее всего можно было бы найти камушки, гном зажег фонарик и спустился в подземелье.

Чем ниже он спускался, тем темнее и холоднее становилось вокруг. Здесь была тишина, и только иногда из глубин земли доносилась одинокая мелодия падающих вниз капель воды. Спускаясь все ниже и ниже, Бамбон время от времени наклонялся к земле и поднимал кусочки золота. Золото он складывал в черный кожаный мешочек. Его предусмотрительный гном заранее взял с собой. Конечно, золото ценилось меньше камушков, но Бамбон собирал его не для продажи, а для себя. Чтоб новые пуговицы выплавить, или, в крайнем случае гвоздей сделать. В любом случае – в хозяйстве пригодится!

Шло время. Свод пещеры становился все ниже и ниже. Так глубоко Бамбон еще никогда не спускался. Проход был настолько мал, что и низком гному уже приходилось наклонять голову, чтобы идти дальше.

«Надо возвращаться», – подумал Бамбон, завязывая свой туго набитый золотом мешочек.

Вдруг, на земле среди кучи золотого песка что-то блеснуло. Бамбон опустил свой светильник ниже... и увидел то, о чем он даже и не мечтал!!!

В известняковой стене пещеры был еще один, едва заметный проход. Точнее это был пролаз, потому что там можно было бы только проползти, припав к земле.

Проползший вперед Бамбон оказался в другой пещере. Здесь было просторно и гном наконец выпрямился. Внизу лежал огромный, больше головы Бамбона камушек. Именно камушек, а не камень. Камушками назывались редкие камни, которые имели удивительную силу, за которую они так высоко и ценилось.

Вот теперь блеснули уже глаза у веселого гнома и он подошел ближе к своей находке. Под светом от фонаря камушек начал играть ярко-красными огоньками, которые мерцали и сверкали по стенам пещеры сотнями, тысячами, сотнями тысяч звезд.

Бамбон любуясь красотой присел на землю и некоторое время так и сидел пока не увидел, что дальше за камушком вся пещера была усыпана этими драгоценностями.

Гном поднялся, обошел камешек и пошел дальше. Это была настоящая сказка: красные звездочки от первого камушка изменились на зеленые второго. Когда Бамбон сделал еще шаг вперед, состоялась новая смена цветов, и пещера теперь засияла голубым небесным сиянием.

«Такого клада не находил еще никто», – радовался человечек.

Вдруг размышления гнома были оборваны веселым смехом, который раздавался из глубины пещеры. Хохот весело прокатился по пещере, а потому веселый гном не сдержался и тоже засмеялся.

«Эхо», – подумал Андрей.

«Иностранец», – подумал Бамбон.

Прекратив наконец смеяться, Андрей почувствовал, что уже находится на земле. Мальчик огляделся. Вокруг было так же темно, как до этого. Он прислушался и тут услышал едва тихие шаги впереди себя.

- Ты кто? – немного боязливо спросил Андрей у тьмы.

Темнота помолчала, помолчала и наконец ответила:

- Я – Бамбон.

- Бамбон??? – переспросил мальчик, удивляясь именем. – А это, пожалуй, подземелья?

- Да, – ответил гном сразу на два вопроса.

- А-а-а. А, ты, наверное, – подземный житель? – продолжал свой допрос Андрей.

Бамбону уже надоело вот так в темноте стоять и он вытащил фонарь из кармана, куда его спрятал перед этим.

- Ф-ф-ф, – фыркнул Бамбон и ответил вопросом на вопрос. – Я что похож на крота?

- Та не очень...

- Я – гном, – проворчал гном и гордо добавил. – Да. Гном Бамбон!

От этой королевской напыщенности мальчик попытался незаметно улыбнуться. Но гном это заметил и теперь допытывался он:

- А ты кто?

- А я – Андрей! – мальчик подошел ближе.

- И откуда же ты здесь?

- Ну.. Я - сверху.

- Сверху? А как же здесь оказался?

- Сначала был ураган. Потом начался огромный ливень... – начал Андрей и рассказал историю, как через арку попал в это место.

Дослушав Андрея, гном лишь мудро подметил: «В мире все бывает, потому что бывает в мире все». На что, подумав, согласился и Андрей. Потом Бамбон угостил своего нового друга печеными яблоками.

Яблоки уже давно остыли. И несмотря на это, с ними справились довольно быстро. Ведь и мальчик, и гном были проголодавшимися.

- А ты здесь в пещере один живешь? И откуда здесь яблоки? – поинтересовался Андрей, когда дожевал свое последнее яблоко.

- Я живу один, но вовсе не в пещере, а в доме у гор, где находится эта пещера! – поправил его гном. А затем, чтобы у парня не возникало подобных вопросов, рассказал, что живет он в небольшом каменном домике на берегу живописного озера. Рассказал, что рядом с ним растет большой могучий лес. И, наконец, то, что он не сам живет в этих краях, а где-то за лесом и рощей даже есть город.

- Понял? – наконец гном закончил свой рассказ про свой родной край.

- Ага , – закивал головой парень. – Понял.

- Еще какие-то вопросы у тебя есть?

- А что же ты делаешь здесь, в пещере?

- Я, – немного неохотно произнес Бамбон, – ищу и собираю камушки.

- Какие камушки?

Гном оглянулся, словно здесь кто-то мог подсмотреть, и показал фонарем на камушек, что под лучами вдруг разлился тысячами желтыми звездочками.

- Ух! – перехватило дыхание у мальчика. – Какая красота!!!

- Да... – подтвердил Бамбон. – Посмотри вокруг.

С последними словами он осветил фонарем все камушки, что здесь были и вокруг замелькали звездочки всех цветов радуги.

- Так вот, какие я видел звезды, когда сюда падал, – наконец смог произнести Андрей, очарованный такой красотой.

- Наверное. Выбирай себе камушек и можешь его взять с собой.

- Уже выбрал, – не заставил себя ждать парень и подобрал совсем небольшой камушек, который ему сразу приглянулся. Камушек был красного цвета и очень похож на маленькое сердечко.

Бамбон же поднял с земли два свои мешочка и пристроил на своем поясе.

- Уже поздно – наверху давно ночь, – сказал он. – Поэтому иди скорее домой спать. И я пойду уже домой... А завтра, если хочешь, снова здесь встретимся.

Тут Андрей немного смутился и тихо пробурчал:

- Слушай, Бамбон, а я не знаю как мне выбраться. Да и домой я не очень хочу...

- Почему же это?

- Я уже достаточно взрослый и путешествую, – попытался соврать мальчик, но он этого не хотел, и глаза его выдали.

- Действительно?

- Нет, – опустил голову парень и тихонько добавил. – Я сбежал из своего дома. Родители так всегда заняты, что забывают про меня. Может и сейчас про меня забыли...

Гному стало жаль мальчика.

- Ну, если ты не знаешь, как отсюда выбраться, то это наверняка знает старый Нокл. Он о-о-очень умный. Он-  э-э-э, А-СТРО... – Бамбон не успел досказать, потому что это за него сделал неравнодушный к звездам мальчик:

- Астроном!!!

- Да, астроном. А поскольку я здесь единственный твой знакомый, то будешь жить у меня. Завтра же я покажу тебе наш край. Согласен?

- Согласен! – совсем повеселел Андрей.

Гном поднял с земли свой фонарик и посмотрел на мальчика:

-Тогда, мой маленький гость, возьми камушек, который ты выбрал, и быстро, быстро, быстро уходим отсюда!

Пройдя с десяток метров, гном повернул немного вправо и посветил на небольшой проход в стене:

- Нам – сюда, – объяснил он и пролез вперед. 

На это новый знакомый Бамбона кивнул и послушно сделал то же самое.

Когда преодолели проход, они оказались в другой подземной комнате. Свод в ней был уже гораздо ниже той, где состоялось знакомство. И хоть мальчик и был меньше ростом от гнома, что шел впереди, ему тоже приходилось все время наклоняться, чтобы пройти. Воздух здесь был влажный и холодный.

- Бр-р-р , – брыкнул Бамбон. – Уже стало прохладнее.

- Ага, – подтвердил Андрей, пряча свои руки в рукава летней куртки.

Наконец они вышли к главному коридору. Потолок здесь был высокий, а после предыдущих тесных комнат – невероятно высоченный. Поэтому друзья пошли быстрее и скоро в пещере стало теплее и светлее. А вот за очередным поворотом показался и долгожданный выход. Они вышли и оказались у самой вершины горы.

- У вас тоже есть звезды? – Андрей поднял глаза вверх.

- Конечно, – гордо ответил Бамбон, глядя на летнее небо.

А смотреть было на что! Необходимо было только поднять голову и увидеть небо, усыпанное миллионами звезд. Миллионами таких близких и одновременно таких далеких звезд!

Спустившись в долину, друзья прошли по едва видной ночью тропинке через небольшой лес и оказались на берегу озера. Дальше тропа вела к каменному домику, что стоял совсем недалеко от озера. Когда они уже оказались возле дверей, гном вытащил маленький золотой ключик, который висел у него на шее. Затем гном открыл им огромный золотой замок на дверях.

Двери тихо скрипнули: «Кто-о-о?!», но не получив ответа снова затихли. Тем временем хозяин зажег большой фонарь на стене, и огонь осветил жилище гнома. Гнома Бамбона!

Этот снаружи маленький домик, оказался внутри довольно просторным. Домик состоял из двух комнат. Посреди первой комнаты вальяжно разлегся большой деревянный стол. В противоположной небольшому окошку стене был вмурован каменный камин с высоким дымоходом. Этот дымоход уходил наверх - под самую крышу. Огонь в камине не горел. Зато в нем висел черный металлический казан. Пока парень осматривал эту комнату, Бамбон исчез.

- Все, – наконец зашел гном в комнату с оставленным Андреем. – Ты будешь спать на моей кровати. Я уже тебе и постелил.

- Бамбон, а где же ты будешь спать? – удивился мальчик зевая.

- На полу.

- На полу? – теперь у Андрея от удивления пропал сон.

- Угу, – хмыкнул гном. – Постелю перину, и мне будет тепло и мягко.

С этим Андрей согласился, поскольку когда-то в детстве и сам любил спать на перине. Тогда Бамбон показал парню кровать, что находилась в другой комнате, и лег спать. Через некоторое время каменный домик возле озера наполнился его мелодичным сопением.

Андрей же еще долго не мог заснуть, вспоминая сегодняшний день и все, что с ним случилось.

Но перед временем равны все. Наконец он зевнул... его глаза закрылись и он уснул...

Глава третья,

в которой Андрей узнает, что 

звезды существуют не только на небе

Утром, когда мальчик проснулся, солнце уже улыбалось сквозь маленькие окошки, а вокруг стало светло. Теперь можно было хорошо разглядеть домик, где жил Бамбон....

ПРОДОЛЖЕНИЕ БУДЕТ ДАЛЬШЕ ... =)

(с) @mir (с)ДВ

______________________________________________________________ 

Если вам и вашим детям понравится эта сказка - голосуйте, пишите отзывы и я продолжу ее публиковать. 

Также, чтоб об этой сказке стало известно вашим знакомым - репостите ее в другие социальные сети. И Ваши знакомые тоже прочтут ее своим детям!

Спасибо за внимание!
БлагоСловений Бога вам и вашим семьям!