«Розіп’ятий неспокій»…
Якась може мантра чарівна?
Медитую, мовчу і чекаю нічну прохолоду.
Спека липня не лагідна, все ж таки вірю, наївна,
Що мені подарує у серпні природа погоду
Ту, що я так люблю, трохи схожу на вересень, осінь…
Там де теплий туман обіймає у ранці ріку.
Де п’янкий аромат стиглих яблук нам вітер приносить
Ї полину краплинку у росах, холодну й гірку.
Серпень айстрами встелить коханій шляхи на подвір’я
Назбирає дарів для вродливої пані рудої.
«Розіп’ятий неспокій» розтане у долонях чарівних
Тільки осінь пройде поруч мене легкою ходою.
