Вирізки із книжок українських авторів. Жлоб

  Треба популяризувати українських думаючих авторів. Тож починаємо...  

"Є такий вираз - "Із грязі - в князі". Цим сам народ показав майже  неможливість швидкої культурної трансформації людини з низів. Життя  показало нам лиш унікальні винятки, коли генна жага до знань та  благодійне навколишнє середовище прискорювало цей процес. Але прикладів  типу Т. Шевченка чи М. Щаепкіна історія нам надала мало. Тому, щоб з  раба перетворитися в цивілізовану людину зазвичай потрібно пройти  проміжкові етапи. На них можна застрягти протягом багатьох поколінь (і  ніякі бірки типу "коренной киевлянин" не прикриють цього), а можна (при  наявності хорошого оточення і впертості в досягненні мети) пройти цей  шлях прискорено. І ніякі нинішні дипломи не прикриють цього статусу, бо  вихованням в ВУЗах нікому займатися. Тому серед робітників можна  зустріти більш цивілізованих людей, ніж власників дипломів. Все залежить  від самого пацієнта - ким він хоче бути... 

Якщо в раба життєве  кредо "вижити", то в жлоба інше завдання - пробитися любим шляхом хоч  трішки "наверх" (подивіться склад наших керівників). Хоч він і любить  напитися на Великдень чи Різдво, але в нього відсутнє навіть уявлення  про християнську мораль. Жлоб любить показуху у вигляді нового жупана,  подачки на церкву чи щеголяння в "мерседесі". Дітей своїх хоче "вивести в  люди", маючи для прикладу досвід сусідського міщанина. При цьому, він  все ж приділяє їм менше уваги ніж собаці, яку він замав, щоб було як у  людей. Ремесло його відносно обмежене: десь щось вкрасти; купити дешевше  - дорожче продати; якщо і виробляє продукцію, то злодійськи  фальсифіковану... Він марить грошовитою посадою з тим, щоб його боялись і  "поважали". Ради грошей він готовий принижуватись, поміняти свою  релігійну віру чи, навіть, знову повернутись до вживання рідної мови,  хоча йому і далі "удобно думать на суржике". 

Любиме його  культурне середовище - це так звана "поп" (жлобська)-культура, хоча "для  понта" через силу він може відвідати музей чи театр..." 

Роман Некоз, "Україна вчора, сьогодні, завтра (Історія нашого невігластва)".